Volodymyr Betz

Володимир Бец

Володимир Бец (1834-1894) – всесвітньо відомий нейробіолог, анатом і гістолог, професор Київського Університету святого Володимира (нині – Національний університет імені Тараса Шевченка). Найбільшу славу вченому принесло відкриття гігантських пірамідальних нейронів первинної моторної кори головного мозку, які згодом були названі клітинами Беца в честь найвидатнішого українського нейрофізіолога.

У північній частині України на лівому березі мальовничої річки Десни розташоване невелике, але древнє місто Остер, перша письмова згадка про яке датується 1098 роком. Хоча люди тут жили значно раніше, підтвердженням цьому є результати археологічних досліджень, які дозволили виявити на території Остра і на його околицях поселення епохи бронзи (2 тисячі років до нашої ери). У часи Київської Русі (Х—ХІІІ ст.) місто мало надзвичайно важливе стратегічне значення, як північний форпост тогочасної української держави. Розвитку міста сприяло те, що Остер був розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з північних князівств до Візантії і до стольного міста Києва. Остер протягом своєї багатовікової історії мав періоди як бурхливого розквіту, так і часи складні та навіть трагічні. Сьогодні це звичайне українське провінційне містечко Козелецького району Чернігівської області, яке живе доволі тихим і спокійним життям, як і більшість населених пунктів, які віддалені від великих міст і агломерацій. Спокою і умиротвореного та дещо сповільненого темпу життя у Острі сприяє напрочуд

Церква святого Михаїла (Остер) - Юр'єва божниця. Пам'ятка давньоукраїнського зодчества XI ст., розташована при в'їзді в м. Остер. (Wikimapia)

красива місцева природа, яка притягує сюди художників-пейзажистів, кінорежисерів тощо. У цих мальовничих краях, а саме в селі Татарівщина, яке розташовувалось неподалік Остра (сьогодні це село не існує як окремий населений пункт, оскільки територіально увійшло до складу м. Остер) 26 квітня (14 квітня за старим стилем) 1834 року народився Володимир Бец. Незадовго до цього батько Володимира придбав у Татарівщині невеликий маєток, де серед чудової природи пройшли дитячі роки майбутнього вченого. На жаль, до сьогодні від матку Беців нічого не збереглося. У 30-х роках минулого століття радянською владою була зруйнована Успенська церква колишньої Татарівщини, де ймовірно Беци хрестили своїх дітей, безслідно зникли і церковні метричні книги. Також було знищено старий цвинтар, де, як припускають історики, були поховані батьки Володимира Беца. Володя був первістком у сім’ї Уляни Андріївни Бец (у дівоцтві – Солонини) (бл. 1814 – 1900) та Олексія Григоровича Беца. Згодом у подружжя народилися ще два сини – Андрій та Митрофан і донька Варвара.
По материнській лінії Володимир Бец походив з відомого українського козацького роду Сергія Васильовича Солонини (бл. 1660 – бл. 1736). Його родовід також пов’язаний із такими відомими козацькими родами, як Дмитрашки, Домонтовичі, Горленки, Лукашевичі, Ханенки, Тризни, Розумовські, Романовичі, Словатинські та ін.
Про Володимирового батька - Олексія Григоровича Беца збереглося значно менше інформації. Відомо тільки, що він також був дворянського роду і походив із Полтавської губернії. Він був кадровим військовим, носив звання майора. До речі, його молодший брат Андрій – рідний дядько Володимира, також був військовим і служив помічником старшого ад’юданта штабу Варшавського військового округу у чині капітана. Володимир отримав достойне виховання, яке було характерним для українських дворянських сімей того часу. Початкову освіту майбутній учений здобував у сусідньому селища – Петрівці, де була ланкастерська школа. Вчителем Володі був колишній викладач математики у Кременецькому ліцеї Іван Малевський. Середню освіту Володимир здобував спочатку у Ніжинській, згодом – у 2-й Київській гімназії.

Десна біля міста Остер (Wikimedia Commons)

Після її закінчення, в жовтні 1853 року Володимир Бец вступив на медичний факультет Університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1860 році Володимир Бец закінчив університет з відзнакою, отримав диплом лікаря і був призначений помічником прозектора кафедри анатомії.Про особисте життя

Десна біля міста Остер (Wikimedia Commons)

В. Беца доступно дуже мало інформації. Відомо лише, що він був одружений на Дарії Павлівні Штрам. Дарія сповідувала лютеранство, що було пов’язано із німецькими коренями її походження. Щоправда, згодом дружина Володимира Беца прийняла православ’я. Також відомо, що дітей у подружжя Беців не було. Дарія Бец прожила 76 років і померла 26 квітня 1917 року, похована поруч з чоловіком на території видубицького монастиря в Києві.
Ще протягом навчання в університеті Володимир вирішив, що його майбутнє буде пов’язане із наукою. Студент захоплювався багатьма предметами, але особливо його цікавила анатомія і фізіологія. Першим хто звернув увагу на перспективного студента був тодішній
завідувач кафедри фізіологічної анатомії та мікроскопії професор Олександр Петрович Вальтер. Це була без перебільшення знакова фігура в історії Київського університету та української біологічної науки загалом. Олександр Вальтер був ініціатором будівництва та першим директором Анатомічного театру у Києві, основоположником школи київських анатомів, реформатором викладання анатомії у Київському університеті, автором найкращого на той час підручника «Курс практичної та прикладної анатомії людського тіла», засновником і видавцем за свій кошт першого медичного журналу України - «Сучасна медицина» (1860–1880). Великою мірою майбутній науковий успіх Володимира Беца став можливим завдяки його видатному вчителю – Олександру Вальтеру.

Саме професор Вальтер клопотав перед університетським керівництвом, щоб за значні успіхи, здобуті під час навчання в університеті талановитого випускника - Володимира Беца було відряджено на стажування до Відня. Закордонне відрядження Беца тривало з травня 1861 по вересень 1862 року. Український вчений мав можливість вчитися і відвідувати лекції професорів Брюкке, Бунзена, Кьоллікера, Гельмгольца, Кірхгофа та інших видатних вчених того часу. Після повернення в Україну Володимир Бец розпочав інтенсивну роботу над дисертацією.

Олександр Вальтер

Властиво, значною мірою її експериментальна частина була виконана ним ще у Відні в лабораторії Людвіга. Бец докладно вивчив особливості кровообігу в печінці, що відображено у темі його дисертації: «Про механізми кровообігу в печінці».

У 1863 році молодий вчений на основі блискучого захисту цієї роботи отримав ступінь доктора медицини. Одразу після цього він за оголошеним конкурсом був призначений прозектором кафедри анатомії. Бец значно розширює сферу своїх наукових інтересів – розпочинає провадити дослідження з остеології, вивчає ультраструктуру наднирників. Дослідження цих залоз було описане вченим у 1864 році в праці «Декілька зауваг до мікроскопічної будови наднирників». Варто наголосити, що саме ці піонерські роботи Беца забезпечили йому незаперечний авторитет високопрофесійного фахівця у сфері анатомії і гістології серед вчених Європи того часу. Бец, крім того, що бездоганно володів відомими мікроскопічними і цитогістологічними методами, постійно їх вдосконалював, успішно додавав до них щось нове і прогресивне.

Університет Св.Володимира

Йому вдалося здійснити свого роду синтез між анатомією та гістологією, а в підході до вивчення головного мозку вчений поєднав концепції і методології макроанатома з хистом мікроанатома та гістолога. Власне, на цьому поєднанні дослідницької техніки, яка до В. Беца не мала аналогів, і було створено унікальне за теоретичним та практичним значенням вчення про цитоархітектоніку та мієлоархітектоніку головного мозку, яке визначило реальне уявлення про нервову клітину – нейрон. Саме Володимир Бец, пов’язуючи структуру з функцією, першим у світі почав вивчати цитоархітектоніку кори головного мозку.

Успіху Беца сприяло те, що йому вдалося ефективно поєднати у собі талант скрупульозного експериментатора-практика і високоерудованого вченого-теоретика. Це дозволило йому розробити нові оригінальні методи фіксації тканин мозку, їх фарбування, отримання якісних гістологічних зрізів. Про техніку виготовлення зрізів і отримання мікроскопічних препаратів мозку науковий світ дізнався з серії робіт В. Беца, перш за все, з роботи "Новий спосіб дослідження центральної нервової системи людини", виданої в 1870 році. В ній вчений найбільш повно описує техніку виготовлення зрізів мозку, причому вносить багато нового в кожний етап дослідження. Бец вважав, що гістологічні дослідження мозку можуть допомогти у пошуку пояснень виникнення і протікання різноманітних неврологічних захворювань.

«Ідеально затверділий мозок дозволяє робити дуже великі та тонкі зрізи. В мене є препарати цілого Варолієвого моста з чотиригорбковим тілом, достатньо тонкі для розгляду за допомогою імерсійних лінз, а нещодавно я зробив повний поперечний зріз цілої півкулі. Одержано дуже тонкі зрізи спинного мозку та мозочка: завтовшки одна дванадцята чи одна двадцята частина міліметра» (Бец, 1873). Для цієї мети Бец винайшов спеціальну машину для розрізання (за принципом гільйотини), яка робила відмінні зрізи мозку.

Таким чином, вчений підійшов до клінічної медицини з використанням науки: "Зусилля вчених і психіатрів варто націлити на те, щоб ретельніше дослідити центри в головному мозку і особливо, у фронтальній частині кори .... Це може пролити світло на причини раптового виникнення тимчасового паралічу мозкового походження; еклампсії вагітності; або епілептичних судом, істеричного сміху, і, нарешті, значною мірою пояснити появу часткової або повної афазії". Революційні методи гістологічної фіксації та фарбування нервових тканин, розроблені та запроваджені Володимиром Бецом у були результатом його величезних зусиль у покращенні гістологічної техніки і підвищенні ефективності використання новітніх можливостей мікроскопічного устаткування того часу. У німецькомовній статті «Die Untersuchungsmethode des Centralnerven-Systems des Menschen.» («Метод вивчення центральної нервової системи людини»), яка вийшла у німецькому журналі Archiv für Mikroskopische Anatomie, 1873 року, В. Бец підкреслює, що багато з відомих на той час методик були надзвичайно складними. Володимир Бец суттєво вдосконалив метод Реіля фіксації тканин мозку етанолом шляхом додавання ефіру і хлороформу, біхромату калію і йоду. В. Бец розробив окремі методи для фіксації кожної конкретної структури мозку. Методичні нововведення українського вченого дозволили йому отримувати надзвичайно тонкі та якісні зрізи головного мозку.

Лекції Беца, опубліковані у вигляді книги: «До топографії та анатомії людського мозку – Дві демонстраційні лекції, прочитані у Санкт-Петербурзі у травні 1870 року (Бец, 1871).

Зусиллями Володимира Беца були знайдені оригінальні технічні рішення мікротомування, зокрема, він винайшов систему, яка мінімізувала тертя і забезпечувала гладке різання тканин. Лише дуже добре заполімеризовані препарати головного мозку дозволяли виготовляти великі і тонкі гістологічні зрізи. Для цих цілей Бец сконструював спеціальну гістологічну гільйотину, за допомогою якої вдавалося отримувати зрізи різних ділянок мозку відмінної якості. Крім препаратів нервових тканин для мікроскопічних досліджень Бец багато працював над виготовленням гіпсових зліпків макропрепаратів поверхні головного мозку. Свою методику їх отримання він в одній із своїх робіт описує наступним чином: "…на півкулю накладається густий розчин перепаленого гіпсу, почергово в різних місцях, поки ним не буде покрито всю поверхню мозку.
Потрібно намагатися, щоб гіпсове покриття було рівномірним, аби зі сферичної поверхні мозку можна було легко зняти форму окремими частинами, а потім, знову скласти, змастивши її олією,. Згодом у виготовлену таким способом форму заливають гіпс і після його затвердіння форму забирають. Отриманий таким чином гіпсовий зліпок представляє собою дуже точну копію тієї півкулі, з якої відбиток було зроблено". Метод гіпсових зліпків дозволив вченому одержати детальні картини топографії звивин півкуль мозку. Результати наукових досліджень будови півкуль мозку, отримані Бецом за допомогою застосування цього методу були опубліковані ним у низці робіт, серед яких одна з головних — "Анатомія поверхні людського мозку" (1883). Загалом, Володимир Бец створив визначну колекцію із 8941 зразка препаратів головного та спинного мозку, включаючи зразки здорових та психічно хворих людей, дітей, мавп, собак та щурів. За свою роботу він був удостоєний багатьох відзнак та нагород, включаючи медалі Всеросійської Виробничої виставки 1870 року в Санкт-Петербурзі та "Fortschritts Medaille" на Віденській Всесвітній виставці 1873 р., де його колекція була оцінена в 30000 австрійських гульденів, або 2 кг золота. Будучи справжнім патріотом рідної країни, В. Бец відхилив пропозицію професора В. Бенедикта продати йому колекцію гістологічних препаратів. Натомість він подарував її кафедрі анатомії людини Київського Національного медичного університету ім. Богомольця, де вона досі зберігається разом з автентичним та, на жаль, єдиним примірником "Атласу людського мозку" (1890).

У 1874 році Володимир Бец описав гігантські пірамідальні нейрони в первинної моторної кори, які згодом були названі клітини Беца. Саме це досягнення стало найвагомішим внеском українського вченого у світову нейронауку. Найважливішим досягненням Беца було встановлення зв’язків між анатомічною організацією головного мозку та його функціями з використанням специфічних, унікальних гістологічних даних. «Борозна Роландо поділяє поверхню мозку на дві частини; у передній переважають великі пірамідальні нервові клітини». «Вони розміщені переважно у четвертому шарі кори, мають ширину 0,05-0,06 мм та довжину 0.04-0.12 мм … Безсумнівно, що ці клітини володіють всіма ознаками так званих "моторних клітин" і, безумовно, продовжуються у вигляді церебральних нервових волокон» (Betz, 1874). Бец писав, що виявив ці клітини (які він сам назвав «гігантськими пірамідами») у четвертому Мейнертовому шарі кори (тобто наступному після найглибшого шару), у прецентральній звивині. Однак з тих часів нумерація шарів була переглянута, і сьогодні клітини Беца відносять до п’ятого коркового шару. Аналогічно до прецентральної звивини людини, Бец виявив ці клітини в тому ж місці у собак, а також у шимпанзе, бабуїнів і інших приматів.

Сертифікат, що підтверджує одержання Бецом нагороди ‘Fortschritts Medaille’ на Віденській Всесвітній виставці у 1873 році.

Хоча основну наукову славу Володимир Бец здобув як нейроанатом, слід наголосити, що він був вченим значно ширшого діапазону і зробив суттєвий внесок у різні галузі медико-біологічної науки. Зокрема, В. Бец ґрунтовно займався також дослідженням кісткової тканини, особливостей її росту і розвитку в ембріональному і постембріональному періодах. Найвідомішими працями вченого з цього напрямку є «Черепні шви» (1879) і «Морфологія остеогенезу» (1887). Значним був доробок Беца також у галузі санітарної медицини та епідеміології. Зокрема, він брав активну участь у організації, підготовці і проведенні протихолерних заходів під час епідемії цієї хвороби у 1892 році, про що він детально описав у брошурі «Нарис заходів при епідемії холери 1892 на лінії Південно-Західних залізних доріг». Як член Київської міської думи Володимир Бец курував питання протиепідеміологічних заходів у місті Києві, якості питної води і забезпеченості нею городян, загального санітарного стану тощо. Розповідаючи про Володимира Беца, не можна оминути ще одного його «дітища» - Анатомічного театру. Ця окрема навчальна інституція університету слугувала для викладання і вивчення дисциплін медичного факультету: нормальної анатомії, патологічної анатомії, хірургічної анатомії судової медицини, нормальної гістології, патологічної гістології з загальною патологією. Ініціатива спорудження спеціально призначеного для кафедри анатомії комплексу, належала учителю В. Беца – професору Олександру Вальтеру. Створення відповідних європейським вимогам умов для комплексних занять з анатомії розглядалось як найважливіше завдання в організації навчального процесу. У 1851–1853 рр. був споруджений корпус Анатомічного театру (нині Національний музей медицини України). За словами В. Беца - наступника, професора Вальтера, це був справжній палац науки, який за своїми можливостями перевищував більшість

Ідентифікація «рухової» зони з першої публікації Беца, присвяченої гігантським пірамідальним клітинам кори, що була перекладена німецькою мовою та опублікована під назвою «Anatomischer Nachweis zweier Gehirncentra» у журналі «Centralblatt für die medizinischen Wissenschaften» у 1874 році (Бец, 1874).

подібних європейських закладів. Анатомічний театр перебував у віданні В. Беца як завідувача кафедри нормальної анатомії Університету святого Володимира. Вчений приділяв розвиткові і модернізації Анатомічного театру, як і кафедрі анатомії дуже багато уваги. Київський Анатомічний театр був поза будь-яким сумнівом одним з найкращих закладів такого плану у Європі та світі. І це високе реноме було отримано значною мірою завдяки ентузіазму, великій праці і жертовності Володимира Беца. Відомо, що він зробив дуже багато для його технічного вдосконалення, домігся придбання значної кількості різноманітного обладнання, наукової і медичної апаратури тощо. Бец подарував для Анатомічного театру надзвичайно цінну бібліотеку із майже 300 книг 17-19 століть. Це були унікальні видання з різних галузей анатомії, фізіології, гістології, морфології, медицини, а також – хімії, фізики, зоології, антропології, історії, археології, етнографії опубліковані латинською, французькою, німецькою, англійською, російською та іншими мовами. Але, очевидно, ще ціннішим скарбом були подаровані своїй alma mater гістологічні препарати центральної нервової системи людини і деяких видів тварин, зрізи головного та спинного мозків, гіпсові зліпки мозку, антропологічна колекція черепів, збірка знімків головного мозку на желатинових пластинках тощо. Саме завдяки опублікованому Володимиром Бецом 1884 року детальному опису Анатомічного театру «Анатомічний театр Університету Св. Володимира, 1840-1884» сьогодні ми володіємо безцінною інформацією з історії його побудови та функціонування.

«Атлас людського мозку», виданий В. Бецом у 1890 році. Коли адміністрація Університету Св. Володимира побачила якість друку, Бец одержав фінансову підтримку для подальших публікацій.

Володимир Бец був надзвичайно багатосторонньою особистістю. Він ніколи не обмежувався якоюсь одною вузькою науковою проблемою. Крім того, він не лише працював як дослідник, а був водночас прекрасним педагогом, талановитим лектором. Послухати лекції В. Беца приходили не лише його студенти, а й досвідчені вчені, лікарі, приїжджали гості з інших міст. Активно працював В. Бец і в царині просвітництва та популяризації науки. Наприклад, відомо, що 1860-61 роках В. Бец у співавторстві з Миколою Лєсковим працював над брошурою про розвиток гігієнічного законодавства у Англії. Наголос, зокрема, було зроблено на тому, що у цій країні було статистично доведено взаємозв’язок між показниками захворюваності та смертності населення від рівня благоустрою і санітарного стану населених пунктів і загального рівня життя. З 1864 по 1867 роки Володимир Бец викладав анатомію та гістологію в університеті, у 1868 році одержав посаду екстраординарного професора, а в 1870 році став ординарним професором кафедри анатомії. Професор Бец вкладав у свої лекції дуже багато праці, знань, професіоналізму, але і від своїх студентів він вимагав аналогічного. Всі майбутні медики знали, як непросто було скласти іспит з анатомії у цього викладача. Блискучий знавець свого предмета, він «копав» глибоко, полюбляв ставити підступні запитання. Але, не зважаючи на певну строгість, студенти дуже любили і поважали Володимира Беца. Однак вченому доводилося бути обережним. Університетське керівництво підозріло ставилося до В. Беца, вважало лібералом, до того ж учений досить часто читав публічні лекції на корись малозабезпечених студентів, допомагав їм матеріально, що було не характерно для більшості інших. Не злякали Беца ні гоніння на «неугодних» працівників і студентів, ні навіть непоодинокі арешти, які були здійснені російською імператорською владою у Київському університеті у 70-х роках 19 століття. І коли «чемні» професори університету намагалися де тільки можна висловити свої вірнопідданські почуття царському уряду, Володимир Бец продовжував читати лекції у своїй особливій манері, вкладав в них волелюбні погляди на життя, на соціальні події, на місце людини в природі та соціумі. Ще одним важливим здобутком В. Беца є те, що він став одним із піонерів фотографічної справи у Києві. Спонукало вченого серйозно зайнятися фотографією перш за все бажання публікувати у високій якості зображення своїх гістологічних препаратів. Ця історія виглядала наступним чином: на з’їзді природознавців та лікарів у Лейпцигу у 1872 році професор К. Людвіг, оглянувши колекцію В. Беца, запропонував надрукувати атлас малюнків з його препаратів за рахунок Дрезденської академії наук. Але український вчений відмовився, бо мріяв видати атлас на батьківщині. У Києві у той час не було ні обладнання, ні професіоналів, які могли б забезпечити друк такого ілюстрованого видання відповідної якості. І Володимир Бец розпочинає практично з нуля. За порадою професора Броке він вивчає фотографію та фототипію у Відні, тренується власноручно виготовляти знімки гістопрепаратів. Зокрема, В. Бец отримав дозвіл австрійського військового міністра та керівництва Віденського географічного інституту на безпосереднє ознайомлення із цим закладом та з різними сучасними технологіями виготовлення малюнків і фотографій. Науковець освоїв чотири способи виготовлення кліше та малюнків для друкування: фотографічний, фотолітографічний, фотоцинкографічний, та геліогравюру, яка посідала провідне місце у Віденському географічному інституті. Невдовзі, а саме – протягом 1873/1874 навчального року Володимир Бец вже у Києві виготовив фототипічні кліше для свого атласу за способом фототипії Меркеля. Проте, на цьому етапі професор знову стикнувся із технічними проблемами – київські майстри літографії ніяк не могли налагодити якісний друк зображень із цих кліше, а лише псували їх. Бец намагався знайти вирішення цієї проблеми у Петербурзі, куди їздив на пошуки потенційного видавця, але безрезультатно. Крім того вчений потребував для всього цього складного видавничого процесу значних коштів. Він просив фінансування і у Академії наук, і у Міністерстві освіти, але отримував лише відмови і відписки. Хтось інший, очевидно, свою затію облишив би, але не Володимир Бец. Він не відступає і вирішує самотужки друкувати таблиці. Він купує за власні кошти літографські верстати, камені та інше необхідне устаткування. Діставши дозвіл ради університету, розміщує Друкарське приладдя в Анатомічному театрі і береться за вивчення способів друкування, приділяючи особливу увагу новій тоді фототипії. За задумом Володимира Олексійовича перша частина атласу мала представляти анатомічні поверхні головного мозку. Для цього йому довелося виготовити до 200 знімків з препаратів та близько 150 кліше. Праця тривала понад три роки і примірник атласу був надрукований до червня 1879 р. А в серпні цього ж року до Києва для ознайомлення з препаратами Беца завітав французький професор Поль-П’єр Брока (Paul Pierre Broca). Повернувшись до Парижа, він надіслав українському вченому результати своїх досліджень про анатомію нюхової частки мозку, котра майже не розвинена у людини, але складає значну частину маси кори мозку у тварин. Бец захопився ідеєю довести чи, навпаки, спростувати наявність зв’язку рудиментарної нюхової частки мозку людини із іншою масою звивин. Титанічна праця Володимира Беца – в ході цього дослідження ним було зроблено 5000 (!) нових препаратів, дозволила вченому дати ствердну відповідь на поставлене запитання і встановити 11 типів анатомічної будови звивин головного мозку. Володимир Бец тоді прийшов до висновку, що: анатомію звивин слід розглядати перш за все не з морфологічної, як це робилося раніше, а з гістологічної точки зору. Ці дослідження Бец оприлюднив 1881 року. У цей час вчений знову призупинив роботу над видавництвом атласу. Він хотів до вже готових 30 таблиць додати нові, які наочно відображали б результати згаданих досліджень. Однак праця, якій вчений віддав стільки років самовідданої праці, сил і таланту, так і не побачила світ. Відомий лише 1 віддрукований примірник атласу («Атлас человеческого мозга проф. Университета св. Владимира Владимира Алексеевича Беца 1860–1890»), який сьогодні зберігається на кафедрі анатомії Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця У м. Києві.


Отже, труднощі і перепони у підготовці до друку цього атласу, які відчайдушно долав Володимир Бец мали і позитивні наслідки. Очевидно, за їх відсутності ми б не могли говорити про нього, як про одного з сподвижників київської фотографічної і навіть друкарської справи, фундатора першої київської фототипії. За безпосередньої участі Володимира Беца булла відкрита фотографічна секція Київського відділення Імператорського російського технічного товариства, яку він очолював протягом тривалого часу. В. Бец зробив повідомлення про миттєві способи фотографування на 4–му черговому зібранні Київського товариства дослідників природи 24 квітня 1882 року. Він вивчив, організував і технічно обладнав фотолабораторію та типографію настільки професійно і високоякісно, що отримував замовлення, в тому числі з закордону, на виготовлення кліше і друк ілюстрованих книг. Властиво, говорячи про видавничу діяльність Володимира Беца, слід наголосити, що він брав активну і безпосередню участь у підготовці видань не лише медико-біологічної тематики, а й з історії, етнографії, археології.

Могила В. Беца у Києві біля Видубицького монастиря (збудованого у 1077 році), на західному березі Дніпра.

Окреме місце у видавничій діяльності Володимира Беца займає його спільна з українським істориком Володимиром Антоновичем книга «Исторические деятели Юго–Западной России в биографиях и портретах». Ця книга мала на меті ознайомлення широкого загалу з біографіями видатних українських діячів, у першу чергу гетьманів. Основою ілюстрованого матеріалу були портрети зі збірки відомого колекціонера української старовини В. В. Тарновського. Вихід цієї книги не міг сподобатися імперській російській владі під якою тоді перебував Київ. Володимира Беца звинувачували у «малоросійському сепаратизмі» і, зрештою, до відставки з посади завідувача кафедри. Те, що Володимир Олексійович взяв безпосередню участь у цьому видавничому проекті, не виглядає дивним. Зацікавлення історією чітко простежується навіть у суто фахових його працях та лекціях, де вчений завжди приділяв увагу історичному аспекту. Небайдужості до минулого України сприяла і приналежність вченого до нащадків козацької старшини Гетьманщини, у середовищі яких плекали пам’ять про славне минуле. Володимир Олексійович помер 12 жовтня (30 вересня за ст. ст.) 1894 р. о 4–й годині ранку. Протягом останніх років життя він майже безперестанно хворів. Серйозні розлади дихальних шляхів внаслідок запалення легенів, ускладнені вадою серця, остаточно підірвали його організм. Однак хворів він і раніше. Частим застудним захворюванням сприяло те, що в Анатомічному театрі завжди було холодно; навіть лекції Бецові доводилося читати у накинутій на плечі шубі… Могила великого вченого, згідно з його останньою волею, знаходиться в мальовничому і затишному куточку Видубицького монастиря, в декількох кроках від церкви Архангела Михаїла.
REFERENCES:
1.Назаренко, Д. ( 2012) Володимир Бец: у медицині й поза нею. Скарбниця української культури. Збірник наукових праць.– Вип. 14. Чернігівський історичний музей імені В. В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, Чернігівська обласна організація Національної спілки краєзнавців України; – Чернігів – 251-27.
2. Kushchayev, Sergiy V., et al. "The discovery of the pyramidal neurons: Vladimir Betz and a new era of neuroscience." Brain 135.1 (2012): 285-300.
3. http://anatom.ua/memoria/betz/
4. http://www.nmu.edu.ua/eng/kaf7-1.php
5. Moskalenko, V. F., Cherkasov, V. G., & Vasilenko, D. A. (2010). The world-renowned Ukrainian neuroanatomist Prof. Vladimir A. Bets. Neurophysiology, 42, 3-9. http://link.springer.com/article/10.1007%2Fs11062-010-9124-x